Жнива — це пульс літа, його золоте серце.
Коли сонце палахкотить у зеніті, а поля шумлять стиглим колосом, приходить пора жнив. Земля, втомлена й щедра, дарує людині плоди своєї родючості. Комбайни, мов велетні, повільно пливуть серед ланів, розсікаючи хвилі пшениці. Повітря напоєне запахом сухої стерні, пилу й тепла. І всюди — рух, життя, праця.

Жнива — це час спільного труду, коли кожна хвилина має вагу зерна. Це пісні в полі, стомлені долоні, але й усмішки — бо урожай зібрано, і хліб буде в домі. Це найпоетичніша праця — з'єднання людини з землею, часу з вічністю.